ЖЖ-користувач mykolap (mykolap) wrote,
ЖЖ-користувач mykolap
mykolap

Ірпінь: пам"ять про людей та літо

Ірпінь (профільна спільнота irpen, публікація в ГпК - тут) - як відомо - це місто, засноване залізничниками, дачниками та письменниками на одному з роз"їздів гілки Київ-Ковель. Тому одна з найвідоміших тут споруд - це вокзал



та колишня дача гласного міської думи Чоколова, а нині - корпус номер один Будинку творчисти письменників Спілки Письменників україни.



Десь тут свого часу Борис Пастернак обезсмерчував місто Ірпінь у своїй поезії "Літо":

Ирпень — это память о людях и лете,
О воле, о бегстве из-под кабалы,
О хвое на зное, о сером левкое
И смене безветрия, ведра и мглы.

О белой вербене, о терпком терпеньи
Смолы; о друзьях, для которых малы
Мои похвалы и мои восхваленья,
Мои славословья, мои похвалы.


Ось з таким ось поетичним настроєм ми підемо гуляти по нашому місту-курорту.

Кімнати місцевого музею обставлені у вигляді дачної кімнати часів заселення Ірпеня


На стінах можна побачити деякі цікаві артефакти. Перший варіант вокзалу, що існував у 1899-1901 рр, дерев"яний


"Ввиду возрастающей дороговизньі киевской жизни". Оголошення про заселення Ірпеня, ще до того, як цьому місту придумали навіть назву


Шайтан-арба першопоселенців. До речі, на фото чітко представлені образи студента, інженера, робітника, підприємця.


Порівняйте з мотрисою, що й зараз бігає по вузькоколійці біля Гайворона


Альбом місцевого художника, що малював Київ у 60-х. Цікаво простежити, як змінився з того часу пейзаж


Це просто я на тлі ірпінської природи

Про природу Пастернак писав приблизно таке


Пронзительных иволог крик и явленье
Китайкой и углем желтило стволы,
Но сосны не двигали игол от лени
И белкам и дятлам сдавали углы.

Сырели комоды, и смену погоды
Древесная квакша вещала с сучка,
И балка у входа ютила удода,
И, детям в угоду, запечье — сверчка.


Центральна площа нас зустрічає будинком міськради і годинником на постаменті, на якому колись стояв Ленін


Дуже багато оголошень


МакШаурма. Чи то маразм, чи то креатив


Dack to USSR. Чи то креатив, чи то - маразм


Окрема тема Ірпінь і жінки. Не кажучи вже про мера міста Мрославу Свистович, ми можемо знгадати й присвячені "ірпєнкам" вірші лавреата Нобелівської премії:

В дни съезда шесть женщин топтали луга.
Лениво паслись облака в отдаленьи.
Смеркалось, и сумерек хитрый маневр
Сводил с полутьмою зажженный репейник,
С землею — саженные тени ирпенек
И с небом — пожар полосатых панев.


Однак найбільш любима ірпенчанами жінка - це дружина Гейдара Алаєва і мати Ільхама Алієва, азербайджанський аналог жінки-богатиря Кім Чжон Сук:



Її іменем тут названо вулицю (оцю)


І парк (оцей)


Я Пастернака читав "і нє осуждаю"

Смеркалось, и, ставя простор на колени,
Загон горизонта смыкал полукруг.
Зарницы вздымали рога по-оленьи,
И с сена вставали и ели из рук
Подруг, по приходе домой, тем не мене
От жуликов дверь запиравших на крюк.


Не знаю. як зараз в Ірпені із жуліками, а от той факт, що чарівним помахом руки колишній заштатний Торфорозвідувальний технікум раптом перетворився на провідну Академію (тепер - університет) подіткової служби - це факт. Ходять чутки (не можу їх ні підтвердити ні спростувати) і щодо корумпованості цього закладу. Але ось церква Миколи (очевидно, Азарова, бо всередині можна купити фото цьjго екс-податківця на тлі храму) біля академії виглядає досить пристойно - це факт





Ті ж, кому не хочеться отримувати харчу духовного, всього за 70 грн/год можуть отримати харч тілесний. Неважко помітити, що сума погодинного номера регулярно перефарбовується, очевидно, реагуючи на індекси Біг-Мака, Дов-Джонса та споживчого кошика, затвердженого Кабінетом міністрів України



Трохи далі знаходиться артефакт - високий-превисокий 300-річний дуб, пам"ятка природи. Здається, найстаріше дерево у місті


Пастернак, якого ми всі читали, і не засуджуємо, писав і про ірпінські дерева:

В конце, пред отъездом, ступая по кипе
Листвы облетелой в жару бредовом,
Я с неба, как с губ, перетянутых сыпью,
Налет недомолвок сорвал рукавом.

И осень, дотоле вопившая выпью,
Прочистила горло; и поняли мы,
Что мы на пиру в вековом прототипе —
На пире Платона во время чумы.


Як на мене, старий залізнично-дачний будинок, що бачив багато поколінь мешканців, багато добудов і перебудов, має виглядіти приблизно так



А це - ліхтар, оздоблений деревом, яко храми ув Карпатах



Подивившись на таке, так і хочеться крикнути на весь голос:

Откуда же эта печаль, Диотима?
Каким увереньем прервать забытье?
По улицам сердца из тьмы нелюдимой!
Дверь настежь! За дружбу, спасенье мое!


Троїцька церква, майже ровесник міста, нічим особливим не відзначається (а що ви чекали від церкви, побудованої фактично на залізничному роз"їзді), але своєю цегляно-дерев"яною композицією чудово гармоніює з вокзалом



Ой в лісі-лісі темному... стоїть собі Ілліч.



До речі, в Ірпені з символом тоталітаризму реалізоване те, до чого я закликаю в Києві: пам"ятник окупації збережений, але просто як нагадування історії. Із знесенням йогог з центральної площі міста ідеологічне наповнення Ілліча зникло повністю. Я б сюди добавив би ще й знесені у столиці монументи Косіора, Петровського... Треба ж їх десь зберігати? Під ними можна збиратися і декламувати вірші Пастернака:

И это ли происки Мари-арфистки,
Что рока игрою ей под руки лег
И арфой шумит ураган аравийский,
Бессмертья, быть может, последний залог.


І всеж таки не Пастернак був тим, хто найбільше оспівав Ірпінь! І навіть не отаман Орлик (Артеменко) на прю з яким ставали комсомольці Павки Корчагіна із драйвової радянської книги "Хав зи стілл воз темперейд". Справжній літописець Ірпеня - це геніальний дичячий письменник Микола Носов, автор оповідань про Незнайку. Побіжно зауважимо, що перший Незнайка друкувався таки в українському перекладі в "Барвінку", редагованому не менш талановитим Богданом Чалим, і лише потім вийшов на всесоюзний рівень. Але нас, як краєзнавців, більше зацікавить його автобіографічне оповідання "Таємниця на дні колодязя", в якому описаний Ірпінь останніх часів царату, світової війни і НЕПу:

Я уже знаю, что мы живем в Ирпене. А Ирпень - это железнодорожная
станция в двадцати пяти километрах от Киева по теперешнему счету (раньше
считали на версты). Местность здесь красивейшая: есть лес и река, поэтому у
многих киевлян в Ирпене дачи. Но мы, как и другие ирпенские жители, живем
здесь постоянно, то есть и лето и зиму.

* * *

Позади усадьбы Капийковских в просветах между деревьями видна
железнодорожная насыпь. С крыльца нашего дома мне хорошо видно, как по
железной дороге проносятся поезда. Для меня большое удовольствие увидеть
поезд. А самое радостное событие - это когда мне дарят на праздник
игрушечный паровозик с вагончиками. Жаль только, что в этом игрушечном
железнодорожном составе всего лишь два вагончика. Но у меня план:
когда-нибудь мне подарят еще паровозик с двумя вагончиками, я прицеплю все
вагончики к одному паровозу, и получится как настоящий поезд.


Батьківський будинок Миколи Носова зберігся і нині виглядає так:



До речі, розміщений він на вулиці з історичною назвою Квіткова - і ми, звичайно, засуджуємо ідею її перейменування на вулицю Носова з тим же гнівом, з яким радянський нарід одностайно засудив Пастернака.

Ще дещо про Носова, Ірпінь та Київ можна знайти у всезнаючого mik_kiev

Це був короткий звіт про Ірпінь

Як трохи оклигаю після хвороби, поїду в Боярку
Tags: Київ
Subscribe

  • Газіровочні попаданці: український аспект

    Засадничо культ автоматів з "газіровкою" у Зеленського-Фіданян нічим не відрізняється від віри в "державників" Євгена Марчука, в Бориса Патона чи…

  • (no subject)

    Очевидно, якщо держава обмежує права невакцинованих - невакциновані мають автоматично отримати право не платити державі податків

  • С праздніком

    Мовиш: "Де нам взять Богдана?" Тільки ти придатний будь На святе, велике діло! Загартуй думки і грудь. До високого літання Ненастанно пробуй крил, А…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments