ЖЖ-користувач mykolap (mykolap) wrote,
ЖЖ-користувач mykolap
mykolap

Соловки-2. Vom Beobachten des Beobachters der Beobachter

Сьогоднішня річниця Бабиного Яру надихнула на думки про схожість різних геноцидів. Тут зараз нижче під катом знаходяться невеселі картинки. Зроблені в трьох різних місцях в трьох різних епохах, але при цьому фатально схожі. Як раз підходящі, аби поговорити про

Отже перша картинка - це радянські 20-ті роки, ув"язнені Соловецького табору "осбливого призначення"
119.39 КБ

На другій і третій - це жертви німецького (ще раз підкреслю: в першу чергу НІМЕЦЬКОГО, а вже в другу нацистського) концтабору Освенцім (Аушвіц) 1942-44 років
78.32 КБ
104.00 КБ

А нижче - в"язні політичної тюрми Tuol Sleng (інша назва S-21) полпотівської Кампучії 70-х років, яку зараз активно захищає товариш Ноам Хомськи (і про нього теж я напишу, будь спок). Зараз там знаходиться Музей геноциду, оскільки із 20 000 в"язнів тюрми вижити вдалося лише сімом.
80.09 КБ
63.52 КБ

Чи не правда, різниця в суспільних системах, хронологічний різнобій, зовсім не змінила подібність таборів знищення в одному: в дуже міцному обліку ув"язнених. Навіть не обліку, а в самому ритуалі фотографування, бо в усіх трьох концтаборах загалом ніяких справ не велося, в"язні були приречені на знищення в них в силу політичної доцільності, а не в силу якогось вчиненого ними злочину. Тим більше, що всі три країни намагалися приховати інформацію про масакри: Соловки не мали вільного сполучення з великою землею, Аушвіц був збудований у окупованій Польщі, куди пересічні німці не забрідали, а С-21 знаходилася у місті з повністю виселеними жителями. Тим більше, здавалося б не мало смислу залишати такий величезний фотоархів, як доказ існування великої системи знищення. І навіть як спосіб боротьби із потенційними втечами він не мав смислу, бо наскільки можна судити, фотографували і облікували навіть тих, хто з поїзду мав йти безпосередньо у газові камери.

Така чітка система обліку жертв режиму може розглядатися, звичайно, як спосіб певної легітимації геноциду, оскільки переводить його із сфери відвертого злочину у квазіправову площину. Оскільки затримання і нищення жертв режиму відбувалося з дотриманням якихось вкрай ефемерних, ілюзорних але всеж-таки умовних судових чи білясудових процедур. Ну принаймні на підставі якихось рішень уповноважених органів. Хоча як показувала практика тієї ж громадянської війни при бажанні можна було просто запакувати цілу баржу "контрреволюціонерів", вивезти її в море та розстріляти. І я сумніваюсь, що хтось із німців хоч трохи задумувався над ідеєю обліку знищених у Бабиному Яру.

Мені чомусь здається, що ось такий ось фотографічний вуайєризм є якимось чином психологічно мотивованим. Я дуже часто чую історії, як хтось когось побив/убив, записавши це на відео чи на мобільний телефон. Не знаю, чи є цьому бажанню фіксувати злочини на плівку якесь наукове пояснення, я ж більше згадую твір Дюрренматта "про спостереження за спостерігаючим за спостерігачами", де - хто пам"ятає - весь смисл існування держав і логіка розв"язуваних ними військ та політичних інтриг і убивтсв зводилась до бажання ще краще спостерігати одна за одною. Може це те саме бажання, яке тягне вбивця до місця злочину? Не знаю. Знаю тільки, де знайти книгу Фрідріха Дюрренматта.
Tags: етологія
Subscribe

  • Газіровочні попаданці: український аспект

    Засадничо культ автоматів з "газіровкою" у Зеленського-Фіданян нічим не відрізняється від віри в "державників" Євгена Марчука, в Бориса Патона чи…

  • (no subject)

    Очевидно, якщо держава обмежує права невакцинованих - невакциновані мають автоматично отримати право не платити державі податків

  • С праздніком

    Мовиш: "Де нам взять Богдана?" Тільки ти придатний будь На святе, велике діло! Загартуй думки і грудь. До високого літання Ненастанно пробуй крил, А…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment