ЖЖ-користувач mykolap (mykolap) wrote,
ЖЖ-користувач mykolap
mykolap

Про психологічні механізми братання БЮТ з ПР

Моя стаття з часопису "Коментарі"

В пошуках союзників в українській політиці можна побачити дуже загадкові комбінації, які сторонньому спостерігачу могли б здатися нелогічними. Чомусь учасники «помаранчевої» коаліції, які мають начебто дуже близьку ідеологію, при цьому ставляться одне до одного з відвертою підозрою і недовірою. Здається, вони легше готові знаходити спільну мови зі своїми опонентами з числа регоналів чи того, що залишилось від СДПУ(о). З іншого боку і в «блакитному» таборі є чимало людей, які не хочуть не те, що активного протистояння з діючою владою, а реально співробітничають з нею, як, наприклад, чинний український посол в Москві чи голова РНБО. Дивний фінт Соціалістичної партії, яка, наче колона на марші, організовано перейшла в начебто конкуруючий політичний табір, теж викликає здивування. І пояснення цієї «незгоди між товаришами» можна пошукати не тільки в сфері передвиборчої конкуренції чи бізнес-інтересів, але й у світлі останніх відкриттів у психології.

Кожна людина, очевидно, має чітку потребу ідентифікації себе з певною культурною традицією. Мабуть, що кожна людина визначає себе, наприклад, як представника якої-небудь нації. Хоча самі національності, принаймні, в нинішньому розумінні, виникли порівняно нещодавно, але й в більш давні часи люди розмежовувались по культурним групам: наприклад, за конфесійною належністю, чи за соціальними станами. Цікаве розмежування можна побачити в індійському суспільстві з його кастовою структурою, де кожна каста має право на ті чи інші професії. Політична культура загалом вписується у ті самі рамки, що й культура національна – їй також притаманне самовизначення членів спільноти, які відносять себе до тої чи іншої політичної сили чи хоча б політичного вектору, між різними політичними силами йде така ж конкурентна боротьба, як і, наприклад, між більш крупними (етнічними) культурними групами.

Так само, як тварина не може існувати поза своїм видом, так і людина не може існувати за межами якихось об»єднань і, очевидно, має дуже сильне генетично обумовлене бажання ототожнити себе з певною культурною групою. Американський психоаналітик Ерік Ерікссон припустив, що причиною боротьби між культурами може бути продовження звичайної еволюції біологічних видів, яка перейшла в суспільну царину. Він навіть називає такі сталі культурні об»єднання «псевдовидами», оскільки культури (не буде нічого страшного, якщо ми під словом «культури» будемо на даний момент розглядати українські політичні сили) так само борються за своє існування в межах свого середовища, так само намагаються захопити побільше життєвого простору, забезпечити нормальну зміну поколінь, набрати і закріпити корисні пристосування до довкілля. До речі, ще Еріх Фромм звернув увагу на велику роль символів в житті людини, зовсім не властиву іншим біологічним видам. Російський вчений, правозахисник і дисидент, Абрам Фет припустив, що роль усілякої атрибутики, «партійних» кольорів на антенах авто тощо, необхідна для відділення носіїв «своєї» культури від «чужої» - адже в людському середовищі важче вирахувати «своїх», ніж в природному біологічному різноманітті. Іноді ми бачимо навіть певну сакралізацію усіляких партійних логотипів чи емблем. Можна згадати, наприклад, про виступи «Шахтаря» в 2004 році, футболісти якого на певний момент перестали вдягати футболки клубного помаранчевого кольору. Хоча нам ще пощастило жити в цивілізованому суспільстві, а от в якому-небудь Середньовіччі було цілком нормальним явищем загинути за честь якого-небудь орла чи дракона, намальованого на гербі. Або заподіяти за це ж саме смерть кому-небудь іншому.

Еволюції суспільної групи, без сумніву відбуваються набагато швидше, ніж еволюція біологічних видів, хоча б тому, що вона несе в собі передачу досвіду виживання від одного покоління до іншого. Що природі з її сліпою еволюцією не властиво. Якщо для того, щоб повністю сформувався вид потрібно мільйони років, то для створення політичного «псевдовиду» достатньо десятиріччя. Загалом ми бачимо, що партії дуже швидко створюються, і іноді вкрай швидко помирають – хоча це, мабуть, явище, притаманне для перехідного суспільства, бо в уставлених демократіях політичні сили (згадаймо хоча б британських лібералів та консерваторів) мають свою дуже довгу історію, і сходити з політичної арени не збираються. Вони тільки накопичують досвід виживання в суворому світі і передають його своїм політичним нащадкам. До речі, варто сказати, що й наші політики також помітно еволюціонували в порівнянні з 2004, 1999 чи тим більше 1991 роком.

Смисл боротьби між культурами полягає в тому ж, в чому і зміст еволюції видів – він відбувається внаслідок конкуренції у використанні ресурсів та внаслідок внутрішньовидової агресії. Агресія в свою чергу притаманна для боротьби всередині одного виду, або кількох близьких між собою видів. Нобелівський лауреат, етолог Конрад Лоренц пояснював первісною функцією агресії захист кормової ділянки від осіб свого ж виду. Тому що ніщо в природі не несе більшої загрози для індивіда, ніж інший, більш пристосований до оточуючого середовища індивід. Відмітимо, що між хижаком і його жертвою, немає агресивних відносин («як між людиною і його їжею» - підкреслював Лоренц), той же вовк і заєць є частинами одного і того ж трофічного ланцюжка і в принципі залежать одне від одного. Зменшення поголов»я зайців без сумніву викличе голод і смертність у стаді вовків, так само, як і зменшення поголів»я вовків призведе до неконтрольованого розмноження наших зайців лише до тих меж, які припускає кормова база ареалу. Потім же почнуться ті самі голодні смерті, спалахнуть епідемії. Єдине, що по-справжньому може загрожувати нашим умовним зайцям та вовкам – це поява ще більш пристосованого до зовнішніх умов іншого зайця чи вовка, який зможе або швидше тікати від хижака, або більш ефективно переслідувати жертву, залишаючи свої родичів без кормової ділянки. Люди ж, незалежно від їх культурної ідентифікації, являють собою все ж таки один біологічний вид, відповідно між членами різник культурних груп інстинкт внутрішньовидової агресії може діяти без обмежень, іноді набуваючи рис прямої конфронтації. До речі, анекдотичний робітник у спецівці, який прагне побити інтелігентського «очкарика» - це типовий прояв такої внутрішньовидової агресії. Це підсвідоме бачення в «очкарикові» загрозу для своєї кормової ділянки. Інтелігент сприймається, як особа, більш підготовлена до виживання в існуючому середовищі, а відповідно в ньому відчувається і «скрита загроза» самому роботязі як виду, та й його культурному середовищу також.

Тепер же, переходячи до наших політиків, ми бачимо, що внутрішня агресія проявляється у більш ідеологічно близьких сил. БЮТ і НУНС цілком свідомі того, що вони є видами-конкурентами в одній і тій же кормовій ділянці. Це ділянка не тільки електоральна, а ще й світоглядна, ідеологічна, ресурсна. Тому й слідкують представники одного, начебто, табору одне за одним, щиро радуючись усіляким «ляпам» у команди ворогів. Тому й в»яла реакція команди Тимошенко на події в Грузії викликає у таборі Ющенка протести набагато більші, ніж, наприклад, заява Януковича з закликом визнати незалежність Абхазії. На Інтернет-форумах можна побачити запеклі поєдинки «юлефілів» з «ющефанами», які завзято звинувачують одне одного у всіх смертних гріхах, практично забуваючи, що теоретично вони мали б бачити за свого ворога не колег по коаліції, а представників команди Віктора Федоровича. Проте, думаю, в середовищі прихильників кожного із цих таборів цілком готові прийняти й виправдати будь-яку співпрацю своїх кумирів з «блакитними» - аби це пішло на шкоду іншому учаснику коаліції. Приблизно так само, команда Мао Цзедуна, не поділивши «кормову ділянку» світового комуністичного руху, спровокувала збройні конфлікти з «ідеологічно близькими» СРСР та В»єтнамом, але полагодивши стосунки з «імперіалістичними» США. Команда «регіоналів» не сприймається командою Ющенка і Тимошенко, як конкуренти – адже вони не займають ділянку, за яку б»ються ці два політики. «Регіонали», що випасають свій проросійський електорат також не бачать конкуренції своєму існуванню з боку сил коаліції. Їм набагато більше могли б створити проблеми Вітренко чи Волга – якби ці політичні проекти мали хоч трохи більший ресурс для того, щоб вийти на політичну сцену. До речі, поява серйозних конкурентів на «регіональному» полі вже також не за горами – згідно тих же еволюційних законів, до речі.
Tags: думки вголос, етологія, поточне, публікації
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments