April 27th, 2015

bandera

цей запис покликаний всім прийти із своїми виделками та стаканчиками.

в принципі у нашій з кацапстаном ФБ-війні потрібно перемагати творінням не реалістичної, але ще більш абсурдної картини дійсности, штибу: завтра о 18-й презентація пожерання смаженого москаля в Маріїнському паркови
bandera

(no subject)

якщо вірменські публіцисти 1914-го року писали у своїх колонках про турків те саме, що джангіров-2015 про українців, то можна Бузіну підвести під генацваліцид
bandera

Цей запис присвячено пошуку куусіненів. 9 травня фінішує кастинг на роль "намісника Донбасу"



На що єдине українському спостерігачеві дійсно варто буде звернути увагу на московських урочистостях 9 травня, так це на те, хто ж буде присутнім на трибуні з України, уособлюючи образ головного "борця з хунтою". Тому що у квазідержавах на сході України вже є всі ті атрибути, які створили колись для "Фінляндської демократичної республіки": є "народний" кабінет міністрів (і навіть кабінет "тіньовий" - із тих міністрів, яких за усілякі провинності запроторили у підвал), є принаймні один депутат парламенту (Царьов), а також величезна кількість всяких атрибутів поменше на ктшталт гімну від співачки Циганкової. Але при цьому залишається вакантною одна посада: це посада такого собі українського Отто Куусінена, якогось затвердженого на найвищому рівні самого лояльного до Кремля українця. Росія, а перед тим Радянський Союз взагалі ніяк не могли обійтися без типажу свого головного друга в якійсь ворожій країні, чим свого часу користувалося безліч пройдисвітів від "борця за звільнення народу Югославії від кліки Тіто" генерала Попиводи до американського комуніста Геса Хола. Суто теоретично можна було б голосити такими діячами ахарченка з Плотніцьким, та Нинішня ж ситуація трохи відрізняється від радянських зразків. Оскільки під кремлівським контролем опинилась велика територія, яку Україна явно не бажає підтримувати матеріально, на роль "куусінена" потрібен не стільки махновського штибу польовий командир, скільки людина з таким-сяким досвідом державного управління, який міг би певною мірою стабілізувати ситуацію в регіоні.

Неважко помітити, що кастинг на такого собі "гебітскомісара" Донбасу триває вже кілька місяців, і в ньому беруть участь колишні керівники держави, що знайшли притулок у сусідній країні. Так, Янукович останнім часом зник з ефірів, зате в медіапросторі з'явився Арбузов, який, очевидно наразі є головним ставлеником від "сім'ї" Вікора Федоровича. З іншого боку за ярлик на правління змагається команда Азарова, який теж пожвавив свою медіа-активність. Помітно, що Арбузов більше присутній в газеті "Ізвєстія", де його авторству приписується ряд матеріалів швидше публіцистичного змісту. Нагадаємо, що "Ізвєстія" входять до "Національної медіа-групи" Юрія Ковальчука, племінника якого, Кирилла Ковальчука, нещодавно змінила на посаді голови ради директорів "НМГ" Аліна Кабаєва. Загалом і сам Ковальчук має налагоджені контакти з Путіним ще з часів, коли вони мали сусідні дачі в кооперативі "Озеро", так що "дах" у Арбузова міцний. Однак, у Азарова теж є свої плюси. Медійне забезпечення у нього погірше: "Комсомольская правда", на сторінках якої відчувається постійна присутність Азарова, належить порівняно менш впливомому концерну ЄСН Григорія Берьозкіна, який, до речі, допомагав Миколі Яновичу у випуску книги "Украина на перепутье". Берьозкіна прийнято називати "підприємцем, що цікавиться енергетичними проектами", хоча його високий єрархічний статус підтримується завдяки тісним зв'язкам із керівником РЖД Володимиром Якуніним. Якунін теж є старим знайомим Путіна ще по службі в КДБ і має серйозний вплив на ухвалення ним рішень. В плюс родині Азарових можна поставити те, що вони одразу почали пропонувати Кремлю свої послуги, як керманичів "народних республік", в той час, як "сім'я" Януковичів ще продовжувала сподіватись на повернення в київські крісла. До того ж серед російської еліти поширене уявлення про Азарова, як про більш талановитого менеджера за Арбузова, правда, з мінусом - немолодим вже віком. Варто сказати також, що фінансові спроможності Януковичів більші, а за лояльність тре платить уже зараз, не кажучи вже по те, що потрібно дати гарантії на певні відрахування і пізніше. Але взагалі шанси у обох персонажів приблизно рівні, тож в перспективі є за що поборотись.

Про те, що час нинішніх "народних президентів" спливає, говорить і те, що колишні чільники Партії Регіонів все більш впевнено почувають себе на рідних теренах. Якщо раніше більшість їх активів була "націоналізована", то зараз вони відігрують назад. Останій приклад такого переділу - понад 60 автозаправок на території Луганщини, над якими відновили контроль структури Олександра Януковича, Олександра Клименка та Сергія Арьбузова. Раніше монопольним митом ці автозаправки обкладав "глава ЛНР" Ігор Плотніцький. Очевидно, незабаром колишні регіонали повернуться і на інші підприємства. Та й з пропагандивної точки зору мати на чолі всієї "новоросії" Арбузова виглядає якось престижніше за мауглі з автоматами, що наразі правлять там бал.

Остаточне рішення по кандидатурі, зрозуміло, буде приймати особисто Путін, тим більше, що він дуже зацікавлений в тому, щоб перекласти на на чиїсь плечі Донбас і сконцентруватись на конфлікті навколо Кадирова, який останнім часом чи то сам свідомо провокує Кремль, чи то піддається на якісь загадкові та багаоходові комбінації російських силовиків. Найкращий же час - 9 травня, коли нового репрезентанта Росії на окупованих територіях можна буде легітимізувати, вивівши на парад серед десятка африканських вождів. А може, звичайно, і не вивести, але тоді це буде знак про те, що військові дії будуть лише продовжуватись.