July 7th, 2011

bandera

Цей запис присвячений націоналізму та питанням мовознавства

Попробував висловити свої дуже неоднозначні міркування щодо соціяльної функції солов"їної мови. Передбачаю плідну дискусію щодо них, бо багатьом вони можуть здатися... ну якимись неправильними. Мені ж цікаво буде доказати свою правоту.

Людина не може існувати поза певним культурним середовищем, причому саме корпоративна культура примушує людину оцінювати навколишній світ за системою «свій-чужий». Визначення кого-небудь, як «свого», на думку Конрада Лоренца, мало б включати у людини соціальний інстинкт взаємної допомоги, визначення «чужого» - мало вмикати інстинкт внутрішньовидової агресії.

В первісному суспільстві все було більш ніж просто – поняття «свого» обмежувалося групою родичів, чи плем’ям, «чужими» були всі останні, яких можна було вбивати, смажити і їсти (варто відзначити, що канібалізм у природі зустрічається вкрай рідко, і людина в цьому плані є жорстким виключенням з правил).

Коли на зміну племенам прийшли набагато чисельніші культури, які включали в себе вже тисячі і мільйони чоловік, проблема розпізнавання «своїх», була вирішена з допомогою ряду маркерів, притаманних тій чи іншій культурі. Наприклад, належність до нації підкреслюється державними символами, і усілякі зображені на гербах орли, леви і єдинороги для багатьох патріотів є по-справжньому сакральними символами.

Але таким же самим маркером є, наприклад, біло-блакитне кашне у фаната «Динамо». Або та сама паранджа у французької мусульманки, яка давно уже слугує саме маркером ідентичності певної соціальної групи, яке лиш прикривається релігійними догматами. Мова є одним із найпотужніших маркерів, тому не дивно, що кожна культура намагається виробити або свою мову, або «приватизувати» вже існуючу, - мова є найсильнішим, найяскравішим маркером. Саме в цьому ключі ми можемо подивитися на те, які культури обслуговує українська мова в нашій державі

* * *

Де-факто, українську взяв на озброєння широкий табір людей, які хочуть змін у державі.

Це табір настільки ж великий, наскільки і строкатий: до нього входять і радикальні націоналісти, і євроінтегратори, і просто люди, які хочуть реформ, і борці за права людини. Фактично, послуговування українською мовою уже ідентифікує людину, за деякими винятками, як прихильника демократії і верховенства права.
В той час, як російську взяв на озброєння табір консерваторів, які бачать ідеальне суспільство в радянських чи імперських часах.

Це розшарування – україномовні прогресисти проти російськомовних консерваторів стає з кожним днем все більш чітким. Різниця ж між консерваторами і поступовцями в Україні насправді набагато сильніша, за, наприклад, надуману «різницю між Сходом та Заходом».

Фактично, напрямки розвитку держави, які сповідують одні і другі діаметрально протилежні, і про спробу якогось синтезу їх нам не доводиться навіть говорити. Навіть в хронологічному плані свою ідеальну державу вони бачать по-різному: для перших вона знаходиться в майбутньому (з яким пов’язана і українська мова), для других – у минулому (чітким маркером якого є, поряд із червоними прапорами і монументами Леніну-Сталіну і російська мова).


Спеціально для панів, які переживають за україномовну та україноцентричну журналістику. Нагадую, що сайт "Тексти" фінансується виключно пожертвами його читачів, і переказавши гроші за статтю, яка вам сподобалась (реквізити є внизу кожної статті), ви підтримуєте незалежну україномовну, україноцентричну публіцистику.
bandera

Запис присвячено ганебному судилищу

Щойно обзервував мітинги за/проти суду над Тимошенко, що сьогодні тривають на Хрещатику. Шкода, що знову був без фотоапарата, там є присутніми предивні олдові юлефіли у неповторних бойових обладунках.

Чомусь подумалось, що узагальнюючою назвою для цієї громади було б безсмертне Позаякове "наркомани і бляді, й всі хрещатицькі дяді "

Крім того, русофільно-большевицький спектр представляє сонгунський діяч Калашніков. Він, кажуть, прихильник Бунтовського , а це вже автоматом записує людину до почесних громадян Столиці божевільних
bandera

Запис присвячено молодим літераторам

Коллєга ferike справедливо підмітила, що праці зубрів укрсучліту, як-то Жадана, Вольвача і Дністрового через те здаються взаємно списаними одне у одного, що всі три автори одночасно намагаються переписати "Механічний апельсин", перенісши його на український грунт, причому у них нічого не виходить
bandera

Запис присвячено пресвятій фофудьї

bandera

Запис присвячно раллі по заповідникам "Україна-Трофі"

Статя про скандальне раллі за участю Януковича-молодшого в часописі "Рівне вечірнє"

Як повідомило джерело з Зарічненської селищної ради, у вівторок кортеж із джипів та квадроциклів збирається ночувати в районному центрі на березі річки Стир. І щоб відпочинок для «мажорів» запам’ятався надовго, селищному голові було наказано облаштувати на березі Стиру нову сцену для того, щоб о 20.00 годині на ній змогли виступити колективи з районного будинку культури, натомість у Зарічненському парку навіть на лавку не в змозі віднайти кошти. Як було сказано, «усі повинні шуршати», щоб вечірня стоянка й відпочинок для «дорогих гостей» були організовані як цілий фестиваль. Смажаться поросята, а з відбірної риби вариться запашна юшка. Рівненська обласна організація УНП висловлює обурення з приводу того, що спортивні змагання швидше нагадують прогулянку мажорів під прикриттям місцевої влади та правоохоронців. Адже мандрівка на шаленій швидкості із супроводом міліції ралі аж ніяк не нагадує

http://www.rivnepost.rv.ua/showarticle.php?art=028262

вражають також інтервйо простих сільських чиновників, яким звалилося на голову президентське дитя
Collapse )
bandera

Цей запис присвячено Олександру Солженіцину

Учора в рамках змістовної дискусії з коллєгою der_sch_shall згадався цікавий есей нобелівського лавреата під назвою "Жити не за лжею". Я думаю, варто наразі нагадати його, оскільки українській людності він маловідомий у зв"язку із сильною ідіосинкразією щодо Олександра Ісаєвича. Але есей проте містить у собі як здорову аргументацію проти насильницьких методів спротиву, так само і є дуже актуальним вказівником для сьогоднішніх журналістів, які знаходяться в стані диссонанзи між поняттями "писати" і "писати, так як треба".

Насправді цей текст 1974-го року максимально актуальний для сьогоднішніх українських медія, з якою метою я його розміщую тут.

Collapse )

Уже до донышка доходит, уже всеобщая духовная гибель насунулась на всех нас, и физическая вот-вот запылает и сожжёт и нас, и наших детей, — а мы по-прежнему всё улыбаемся трусливо и лепечем косноязычно:

— А чем же мы помешаем? У нас нет сил. Мы так безнадёжно расчеловечились, что за сегодняшнюю скромную кормушку отдадим все принципы, душу свою, все усилия наших предков, все возможности для потомков — только бы не расстроить своего утлого существования. Не осталось у нас ни твердости, ни гордости, ни сердечного жара. Мы даже всеобщей атомной смерти не боимся, третьей мировой войны не боимся (может, в щёлочку спрячемся), — мы только боимся шагов гражданского мужества! Нам только бы не оторваться от стада, не сделать шага в одиночку — и вдруг оказаться без белых батонов, без газовой колонки, без московской прописки.

Уж как долбили нам на политкружках, так в нас и вросло, удобно жить, на весь век хорошо: среда, социальные условия, из них не выскочишь, бытие определяет сознание, мы-то при чём? мы ничего не можем.

А мы можем — всё! — но сами себе лжём, чтобы себя успокоить. Никакие не “они” во всём виноваты — мы сами, только мы!

Возразят: но ведь действительно ничего не придумаешь! Нам закляпили рты, нас не слушают, не спрашивают. Как же заставить их послушать нас?

Переубедить их — невозможно.

Естественно было бы их переизбрать! — но перевыборов не бывает в нашей стране.

На Западе люди знают забастовки, демонстрации протеста, — но мы слишком забиты, нам это страшно: как это вдруг — отказаться от работы, как это вдруг — выйти на улицу?

Все же другие роковые пути, за последний век отпробованные в горькой русской истории, — тем более не для нас, и вправду — не надо! Теперь, когда все топоры своего дорубились, когда всё посеянное взошло, — видно нам, как заблудились, как зачадились те молодые, самонадеянные, кто думали террором, кровавым восстанием и гражданской войной сделать страну справедливой и счастливой. Нет, спасибо, отцы просвещения! Теперь-то знаем мы, что гнусность методов распложается в гнусности результатов. Наши руки — да будут чистыми!

Так круг — замкнулся? И выхода — действительно нет? И остаётся нам только бездейственно ждать: вдруг случится что-нибудь само?

Но никогда оно от нас не отлипнет само, если все мы все дни будем его признавать, прославлять и упрочнять, если не оттолкнёмся хотя б от самой его чувствительной точки.

От — лжи.
Collapse )