ЖЖ-користувач mykolap (mykolap) wrote,
ЖЖ-користувач mykolap
mykolap

Долинська, як вона є



Найвідоміший, наймасштабніший та найдорожчий за витраченими на нього грошима український довгобуд містить у собі чимало дивних суперечностей. Наприклад, називається він Криворізьким гірничо-збагачувальним комбінатом окислених руд (КГЗКОР), а розташований на Кіровоградщині, в місті з жіночою назвою Долинська. Будували підприємство спільно кілька європейських країн колишньої РЕВ – Ради економічної взаємодопомоги, сателітарної структури Кремля, – а належить гігант наразі українському Міністерству промислової політики. Ці суперечності, мабуть, і утворили той фатум, який над КГЗКОР ніяк не розсмокчеться вже багато років.



Комбінат мав виготовляти окатиші та залізорудну сировину з відходів гірничовидобувного циклу в Кривому Розі. В Дніпропетровській області накопичилися мільйони тонн відходів. За найсучаснішими технологіями цей КГЗКОР мав перетворювати їх на сировину для виплавки чавуну та сталі. Кілька східноєвропейських країн утворили для такої справи «будівельний мегаколгосп» під егідою Москви.


Однак розпад соцтабору, Ради економічної взаємодопомоги, а потім і Радянського Союзу не дав реалізуватися цим амбітним планам. Потроху махнули рукою на комбінат німці й чехи, знайшовши своє щастя в Євросоюзі. А от словаки, болгари й румуни все ще мають якісь сподівання на підприємство, будувати яке припинили ще 1998 року.


Труби заводу-гіганта видно ще з автовокзалу, а найбільша з датою «1990» наводить на думку, що це, можливо, остання подібна конструкція радянської доби.
Люди в Долинській гостинні. Чергові міліціонери вокзалу ввічливо цікавляться в Тижня, чи, бува, фотографуємо не з метою вчинити терористичний акт? І, отримавши чесне слово, що ми не терористи, міліція йде нести нелегку службу далі.


Долинська – миле спокійне місто навколо вузлової (тут є самий старий із відомих мені підзмемних переходів - проритий до вокзалу ще за царату) залізничної станції,



з традиційним пам’ятником-паротягом,




пристанційною школою, в якій починав свої перші педагогічні експерименти на людях Антон Макаренко, й занедбаною водогінною вежею.



Вежу, втім, вважають символом міста й навіть зобразили на його гербі. Вежа, що не працює, та недобудований комбінат – справді, якесь прокляття не полишає це місто.


– Спробуйте уявити: в радянські часи в Долинській працювало 12 тис. закордонних робітників! - каже директор місцевого музею, - Ізолювати їх від місцевого населення було неможливо, більше того: на деякий час Долинська стала центром фарцовки (міжнародного дрібного бартеру. – Ред). Румуни тут промишляли одягом, болгари й чехи – побутовою технікою та спиртним. Тільки тут можна було побачити дефіцитне тоді пиво «Старопрамен». Були й шлюби, й позашлюбні діти теж. Ті, хто повиходив за іноземців, як правило, переїхали на Захід. Траплялись і негативні наслідки такого близького єднання: перші випадки СНІДу на Кіровоградщині зафіксовані саме в Долинській.


Були тут і дуже специфічні масові заворушення. Коли в Румунії почалося повстання проти Чаушеску, наші румуни кинули роботу й пішли мітингувати проти диктатора.


Це було неймовірне видовище: кілька тисяч людей ішли від своїх будинків в одному кінці міста, з протилежного назустріч їм валив натовп із будівництва.


Всі несли догори дригом портрети Чаушеску з виколотими очима. Обидва натовпи зійшлися на пішохідному містку над вокзалом, і до цього часу дивуюсь, як там нікого не задавили.


Масштаб підприємства найкраще видно з мосту при в'їзді на комбінат. Закинутий індастріал із трубопроводами, переплетінням залізничних колій (парадоксально, але при недіючому комбінаті нормально функціонує залізничний цех)… На колії тут покладають більше надій ніж на комбінат. Зараз добудовується і електризується нова/стара однопутна гілка, яка має стати магістральною і на кілька годин скоротити дорогу з Києва на Крим.


Тут є охорона, але масив КГЗКОРу настільки неозорий, що пройти на його територію деінде не становить труднощів. У Києві таке місце безсумнівно притягувало б усіляких прихильників пейнтболу, графіті, сквотерів тощо. Проте цілковита чистота на території заводу свідчить, що ці субкультури до Кіровоградщини ще не добралися.


Гірничо-збагачувальний комбінат споруджували за прогресивним і соціально привабливим методом: спочатку – житло та об’єкти життєзабезпечення, а вже потім – виробничі цехи.


Кожна держава зводила тут свій мікрорайон, причому в деяких будинках зараз живуть мешканці Долинської, а деякі так і стоять пусткою. Проблема також і в тому, як же з’ясувати вартість уже зробленого? Та й планували, що комбінат буде розраховуватися з учасниками будівництва готовою продукцією…

Ходимо містом.


Чехи та румуни встигли звести кілька житлових будинків, дві нові школи, румуни – лікарню... В 1990-х, коли припинили будувати КГЗКОР, ці споруди залишилися на різній стадії готовності.


В деяких зараз живуть долинці, й мешканці різних будинків чомусь заздрять одне одному. Тих, кому дісталися квартири румунської побудови, «душить жаба» щодо сусідів, які живуть у болгарських будинках, «болгари» ж, своєю чергою, вважають, що краще планування та звукоізоляція в німецьких багатоповерхівках, а на думку «німців», найбільше пощастило тим, кому дісталися словацькі помешкання.


Однак деякі квартали, в які мали б уселитися тисячі майбутніх працівників комбінату, стоять порожніми. Пустка тут панує така, що й у Чорнобиль можна не їхати.


Будинки зяють вибитими шибками, вікна перших поверхів заварені ґратами і обмотані колючим дротом, щоб не позалазили безхатьки.


Втім, ці презенти інтернаціональної дружби вперто охороняють їхні власники – румуни, які все ще сподіваються отримати компенсацію від України.


До нас з криком «Стій! Тут територія суверенної Румунії!» кидається миршавий охоронець.

– Буна дзіва, – демонструємо ми невеликий запас іноземної лексики. – Кому належать ці коробки? – питаємо.


– Великій Румунії! – вимовляє він гордо, як прийнято хіба що співати національний гімн. Ми ж тим часом розглядаємо синюшне татуювання на його руці - якийсь напис романо-балканською мовою.

Цікаво, втім, що в будинку, що планувався, як автовокзал (праворуч від румунського КПП) зараз розмістилася Долинська міськрада:


Прямо з-під будинків тисячі працівників мали їхати на вахту на майбутній комбінат


Єдине ж, що у Долинській працює і доведено до кінця - то це базар



та робітнича їдальня



Така ось жорстока правда життя, коллєги
Tags: Єлисаветградщина, подорожі
Subscribe

  • (no subject)

    До речі, економічна складова політичних процесів чомусь вперто ігнорується нашими аналітиками, які досліджують колективну поведінку як дещо "сферичне…

  • (no subject)

    Я вже не раз писав про вимирання футуризму в глобальному масштабі. Це можна помітити по фантастичним оповіданням на тему подорожей у часі. Якщо в…

  • Так, Талібан!

    Талібан - піонер лібералізму. Те, про що мріють українці, є реальністю Афганістану: -зважений, науковий підхід до вакцинації -гомосексуальні…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments