ЖЖ-користувач mykolap (mykolap) wrote,
ЖЖ-користувач mykolap
mykolap

Всеношна в Сеулі. Святочне оповіданнячко

Знайшов у скриньці лист річної давности від колеги, що працював науковцем на імперіалістичній частині корейського півострова і про те, як він там стояв всеношну. Оскільки в листі нема нічого особистого, думаю, коллєгам буде цікаво ознайомитися з православною частиною корейського життя. Може, комусь знадобиться. Так само, як ы любителям стилю а-ля рюс в Пд. Кореї

Я тобі напишу як я їздив на Великдень у Сеул на
Всюношну службу.

Я тобі вже розповідав якось, що тут бувають кожної другої неділі православні служби. Я їх відвідував і потроху зійшовся на цьому грунті з родиною Шилових. Вони з Новосибірська щиро православні. У них четверо синів і "ето нє предєл".

Запросили вони мене на Великдень у Сеул на службу всюношну. Я собі думаю, а чого б його не з'їздить? Якраз добре -- в суботу після обіду поїду, ввечері повештаюсь по Сеулу, а об одинадцятій піду до церкви, а зранку, після служби, вернусь в Теджон.

О шостій вечора я виїхав з Теджона в Сеул.

Скажу, що їхав я в досить веселому настрої. Автобуси в Кореї гарні. Поїздка по хайвею приємна. Приїхав я в Сеул десь о восьмій, щось з'їв на сеульскому автовокзалі (він до речі гігантський -- бльший ніж київський залізничний) і почав міркувати куди власне
піти вештатися. Я не довго думав і виршив піти на Ітевон.

Ітевон це старовинна торгова вулиця. Там зараз йде якась торгівля, на штиб нашої на Петрівці чи Оболоні. Але не цим він цікавий. Цікавий вн тим, що там неподалік є американська військова база і тому американські вояки проводять вільний час на Ітевоні. Це теж не дуже цкаво.

Там є можливість зустріти людей з совку. Причому не науковців, які мені набридли, признаюсь, а різного іншого люду -- торгівців, туриств, повій, корейців з
совка, навіть рекетирв. Пізніше я все це побачив, але трохи пізніше. А головне, чого я туди поперся -- я хотів завітати в російский ресторан.

Ранше до Ітевона я йшов пішки з станції метро Сам-Га-Кчі. Це десь займало хвилин двадцять. Тепер метро продовжили до самого Ітевона. В Сеулі чи не кожні пів року будують десять нових станцй метро. А метро гігантське.

Отже виходжу я на Ітевон з метро. Вже зтемніло. Вулиця ще не вщухла. Ще йде якась торгвля, бачу вивску "Обмін валюти" на російській мові, обходжу це місце, бо там велика ймовірність побачити якесь жлобство. Дивлюся по
сторонах. Чомусь повно всюди негрів. Навть ніч не маскує їх. Усі негри випромінюють життєву радість. Напроти, усі білі якісь зніяковілі. Одіж у
них -- джинси якась куртечка а-ля хакі або шкра. Майже всі стрижені коротко, одежа якась пдкреслено занедбана -- десь не прана, десь не зашита. Колір -- сірий, що переходить в чорний. Бліді обличчя білих ніч не маскує
теж. Білі нагдають якихось дезертирів розбитої армії в бігах.

Я відзначаю, що дещо вирізняюсь з натовпу -- я вдягнутий занадто оптимістично в дуже світлу
одежу, майже як негр, хоча білий. До того ж, останнй раз я стригся ще в Києві. Моє волосся, якого не так багато, не піддається контролю.

Я починаю усвідомлювати, що довго світитися на Ітевоні не логічно при моєму вигляді. Я почав
пригадувати, що я сюди приїхав аби побачити російський ресторан. Я пішов його шукати. Пока я його шукав побачив двох хлопцв з MP (militar police). Один з них був білий, а другий негритосик -- метер в кепці, схожий на індйських дравидв. Вони були в камуфляжі,а на рукаві носили пов'язки МР. Дуже нагадували унсовців, білий принаймні.

Поки я шукав ресторан я бачив, що на вулицях чорняві хлопці залицяються до дівок. Таке не часто побачиш в Кореї.

Атмосфера по-троху мінялася, почали з'являтися нові люди, яких я ще потім побачив пізніше. Спочатку я побачив "Русский клуб". Почав туди заходити і побачив там об'явку, що коштовні речі і гаманці треба залишити на вході, бо інакше ніхто ні за що не відповдає. Я це побачив і почав виходити назад. Я був не готовий до серйозних пригод.

Нарешті я побачив ресторан. Він, до речі, мав назву "Ностальгя". Вже було не так багато часу до служби, тому треба було поспшати.

Я піднявся на четвертий поверх будівлі, зайшов в залу, там чомусь були здебльшого негри і грав російський блатний шансон початку 90-х років. Власне я побачив звичайний корейський ресторан західного типу. Я вирішив випити нормально кави, бо ще мав був стояти всюношну.

Я ще й досі шокований відсутносттю в Коре будь-яких тарадицій в кавоварінні! Це якийсь абсурд! Корейці п'ють бурду з кавових автоматів, а в так званих coffee
houses вони п'ють бурду ще бльшу.

Я наївно вважав, що в "русском ресторане" варять нормальну каву. Як я помилявся! Мені зробили розчинний нескафе з молочним порошком -- повбивав би. За стйкою стояла російська кореянка -- я й робив замовлення російською мовою, а з персоналом вона розмовляла корейською. Це була напевно дуже прикольна корейська мова, бо навть я усвідомлював, що корейці так не розмовляють.

Прийшлось пити цю бурду. Але почуття свята було вже втрачено. Я вирішив тоді, хоча не збирався заздалегдь, випити сто грам горлки, що замовив. Я побачив, що мене не розумють. Ні, слова дєвушка поняла, але вона чомусь
мене переспросила: "Вам коктейль?". Коктейль це ще один ідіотизм корейського сприйняття захдної традиції. Я кажу: "Ні, мені просто сто грам". А що може бути простіше? "У нас тільки 'Александр'." -- каже вона. Рідкісне гівно, але що поробиш -- я кажу: "Давайте". Вона: "У нас порція -- 25 грам". Я думаю: "А що ж у них за ціни, коли порція 25 грам?". А й кажу: "Давайте дві порції".

Випив я 50 грам цієї гадості подивився ще трохи по сторонах на людей у ресторані і пшов на метро аби їхати до церкви. Заплатив я за все про все 10 тисяч вон. Підозріла ціна. Тобто "русскость" ресторана проявилася не в наборі страв, а в наборі прийомчиків російького бізнеса -- "нє абдуріш, нє прадаш".

До цього в сеульській церкві я не був нколи. Мені, правда, пояснили в подробицях як туди доїхати, тому я не дуже довго шукав церкву. Вона знаходиться біля станції Аогае. Те, що я називав церквою, по суті було великим подвір'ям де крім собору знаходилися ще інші будівлі та хатки. В них був гараж, готель для паломників, дитячий садок, покої єпископа і ще щось.

На пасхальну службу прийшло багато людей -- росіяни, греки, серби, хохли, румуни і звичайно -- корейц. Бачив я там службовцв укранського посольства. Вони мене не впізнали.

Собор великий, приблизно як наш Володимирський. Збудований теж в псевдовізнтійському стил, коли -- не пам'ятаю. Недавно. Розписаний він сучасними православними розписами.

Взагал Корея належить до юрисдикції Вселенського Патріарха і собор грецький. Перша різниця вд наших в тому, що в ньому стоять лавки як в костьолі. Друге -- вони використовують орган в богослужнні.

Служба йшла корейською грецькою мовами. В кінці пару молитов прочитали на церковно-слов'янськй. Почалася служба десь об 11.40. Я продивився усі книжки
які стояли в шкафу бля входу. Пройшовся з всіма хрестним ходом по подвір'ю. Побалакав з деякими людьми. Але там у Сеул якась своя тусовка.

Я не врахував одну суттєву річ. Служба тут закнчувалась о 2 ночі, потім трапеза десь хвилин сорок, а потім? Метро починає ходити в Сеулі десь близько шостої ранку. Я, правда, думав, що мене Шилови взьмуть у машину. Не так сталося, як гадалося...

Власне на трапезі мені не вистачило мсця бля столу. Мені запропонували ссти до столу з єпископом, але я відмовився -- занадто це мені видалось фарисейським.

Отож люди їдять, а я дивлюся на те як люди їдять. Я десь починаю вже розуміти, що Шилови мене в машину брати не хочуть, тобто ніч треба буде провештатись десь в Сеулі. Власне Шилов мен апропонував переночувати в
якійсь родині і показав мені нтелгентного дядечка, у якого я б міг зупинитися. Я зрозум, що дядечко той тип інтелгента, якй не вміє ршуче заперечити і вдмовити. Його обличчя яскраво видавало його ніяковсть в цій ситуації.

Я помітив, що багатьом москалям якось не завжди вистачає природнього такту.

Я взяв ініциативу на себе і сказав, що я зараз ще маю піти туди-сюди повернусь хвилин через двадцять. Інтелігенти все зрозуміли і зразу змились, що від них і вимагалося, бо якби вони все таки залишились, то їм би
прийшлось таки мене брати до себе -- я других шансів не даю.

Отже люди їдять. Я стою, дивлюсь намагаюсь знайти собі якусь забавку, бо вже ясно, що до 6-ти ранку я мушу буду десь вештатись по нічному Сеулу. Якась тьотгнька ходить мж рядами роздає всім "пасху". Це виявляеться
творіг перемішаний з медом ще з чимось. (До речі, в Кореї творогу немає взагалі! Някого!). Нехитра подібність: паста -- пасха. А те що у нас називають пасхою, вони звуть -- кулічь...

Повбивав би...

Шилов без п'яти хвилин православний фундаменталіст. Він виховує своїх дітей у православному дусі. Але колись, ще в радянські часи він був комсомольским активістом. Власне в нього якось чудернацьки переплітаються радянський патріотизм з православ"ям. Я колись йому сказав, що совок був країною сатани, а він сказав, що це не так, і що Ленін начебто перед смерттю покаявся, Сталін теж покаявся і Юра Гарарін -- самий світлий образ совка -- ясна річ, теж покаявся. Короче всіх -- Леніна, Сталіна і Юру Гагаріна можна мабуть канонізувати, хба що треба достеменних зцілень в мавзолеї.

Отже Шилов мені сказав, що мене мабуть не взьмуть з собою в машину, бо на вільному місці треба везти "кулічікі" в Теджон. Я трохи розізлився через ці "кулічікі". Як раз Шилов почав російським студентам, що вивчають кореєзнавство, пояснювати, як багато втрачають корейці через те, що не хочуть сприйтяти російську культуру. Студенти, яким було років по двадцять п'ять, казали, що корейці хочуть сприймати американську культуру і це їх право. Я додав, що Росія дала світу тільки комунізм -- це була моя помста за "кулічікі".

Трапеза добігала кнця. Я ще пройшовся внутрішніми приміщеннями трапезної будівлі і помилувався на копії давньогрецького мистетцтва.

Я вийшов на вулицю, було 2:40 ночі. Слава Богу, що було не холодно. Треба було до шести вбивати час. Я вирішив пішки йти на Ітевон знову. За моїми підрахунками туди йти треба було години пвтори -- дві десь може кілометрів
десять. Я вирішив іти по напрямку станцій метро, що себе й виправдало -- я не заблукав абсолютно.

Взагалі нічний Сеул виявився доволі тихим безлюдним містом. До Ітевона я зустрів не більше десятка людей і це в 12 мільонному місті. Йшов я фактично по центру.
Центр правда великий. Зустрів я декількох чоловіків, які з п'янок повертались пізно.В одному переході метро я побачив групу молодикв, як тренувались танцювати брейк-данс, бо там були великі дзеркала. В переходи метро я спускався ще й для того що б з'ясовувати куди йти далі. Вже близько станції Сам-Га-Кчі я побачив одного дядька, який сидів на лавці і їв якесь їдло. Може
це був бомж.Розговлявся на Пасху.

Вд Сам-Га-Кчі почали попадатися бл люди. Сам-Га-Кч вже близько до Ітевона. Здебільшого люди йшли п'яні. На машині їхали якісь негри.

Нарешті я прийшов на Ітевон. Було десь чотири години ранку.

Да, нчний Ітевон нагадуг Трубу на М.Незалежності після останього метро. Там залишаються люди, що нікуди вже не поспішають -- проститутки, араби, п'яниці, усякі дебіли.
Там ходить американська МР і корейська поліція. У арабів перевіряють документи. Серед проституток багато розмовляють російською мовою. Вони думають, що їх нхто не розуміє. Незручно навть приводити їх розмови.

Якесь хлопчисько кричить в мобілку: "Пускай етот лох сєйчас сюда єдєт...". Неприємна деталь. Несподівано я чую якйсь топіт і бачу, що повз мене бжить шобла арабв, за ними клька МР, а за МР корейськ поліція. Якісь галакання. Якесь дурко чомусь це все фотографує на фотоплівку.

Нарешті когось зловили і ведуть до поліцейської дільниці. МР в цій дільниці на рівні з корейськими поліцаями.

Нормально -- одним словом.

Тут я побачив багатьох людей, яких бачив ще з вечора перед службою. Вони нікуди не поспішали. Пам'ятаєш ти мене питав про маргінальне життя в Кореї? На нічному Ітевоні я побачив, що таки воно є в Кореі, принаймні у Сеулі. В Теджоні такого я ніде не зустрічав. Може шукав погано.

Ще я звернув увагу на те, що таксистів хоч багато крутиться по Ітевону, але вони не багатьох беруть до себе в машину.

О п'ятй ранку мене починає хилити в сон. Я ледве стримуюсь аби не заснути. Власне в мене вже не вистачає сил, аби щось сприймати. Всі мої думки спрямовані на автобус, в якому можна б було поспати. Я чекаю до 5:30. На щастя, о цй пор відкривають метро, хоча поїзди починають ходити десь о шостій. Я вже змерз тому дуже зрадів, що можна погрітися в метро.

Я спустився в метро, там було деклька десятків людей. Вони були сонні, іноді п'яні. Я сів на лавку почав чекати позда, борючись з сном.

Тут навколо мене починають ходити два якхось молодих араби. І так розумію, що вони мені щось хочуть сказати. Я намагаюсь не давати їм психологічних приводів до цієї
розмови.

Вони мені здалися гомами. Тим не менше, один з них, років двадцяти, а може й молодше сідає біля мене. Я демонстративно не дивлюся в його бк. Він в мене
запитує звідки я. Я йому кажу, що з України. Він не знає де знаходиться Україна.

На щастя приїхав поїзд. Я сів і дохав до автовокзала. Купив квиток добрався до автобуса і нарешті заснув. Автобус рушив. І на цьому мої Сеульскі великодневі пригоди закнчилися. Зате тепер я можу чесно сказати, що центр Сеулу я знаю.
Tags: архів
Subscribe

  • Газіровочні попаданці: український аспект

    Засадничо культ автоматів з "газіровкою" у Зеленського-Фіданян нічим не відрізняється від віри в "державників" Євгена Марчука, в Бориса Патона чи…

  • (no subject)

    Очевидно, якщо держава обмежує права невакцинованих - невакциновані мають автоматично отримати право не платити державі податків

  • С праздніком

    Мовиш: "Де нам взять Богдана?" Тільки ти придатний будь На святе, велике діло! Загартуй думки і грудь. До високого літання Ненастанно пробуй крил, А…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments